Автори цього дослідження задалися питанням: які системні молекулярні механізми лежать в основі терапевтичної ефективності пароксетину у пацієнтів із рефрактерною еритематозною формою розацеа, і чи можна визначити білкові біомаркери для прогнозування клінічної відповіді?
Мета роботи - дослідити системні протеомні зміни та ідентифікувати потенційні прогностичні біомаркери у пацієнтів із рефрактерною еритематозною розацеа після лікування пароксетином.
Цей проспективний протеомний аналіз був проведений у рамках багатоцентрового, рандомізованого, подвійного сліпого, плацебо-контрольованого клінічного дослідження (Prospective Rosacea Refractory Erythema Randomized Clinical Trial [PRRERCT]). До дослідження були включені пацієнти віком від 18 до 65 років з рефрактерною розацеа (оцінка еритеми за шкалою Clinician’s Erythema Assessment [CEA] ≥3). Зразки плазми крові відбирали на початку дослідження та через 12 тижнів лікування.
Учасники отримували пероральний пароксетин у дозі 25 мг на добу протягом 12-тижневого періоду лікування.
Профілі експресії системних білків аналізували за допомогою рідинної хроматографії з тандемною мас-спектрометрією. Клінічну відповідь оцінювали за допомогою шкали CEA та інструменту оцінки припливів крові до обличчя (Flushing Assessment Tool). Оцінювали кореляції між протеомними змінами та клінічним поліпшенням, а також визначали прогностичні біомаркери за допомогою аналізу кривої ROC (receiver operating characteristic).
Результати. Серед 24 учасників (середній вік— 35 років; 24 [100 %] — жінки) лікування пароксетином значно знизило середні (SD) показники CEA з 3,1 до 2,3 та показники за шкалою Flushing Assessment Tool з 3,1 до 2,0 (P < 0,001). Експлоративний протеомний аналіз виявив 497 потенційних білків із зміненою експресією після лікування. Білки зі зниженою експресією показали попереднє збагачення в сигнальних шляхах, пов’язаних з активацією імунної відповіді, сигнальною передачею інсулінового рецептора та ремоделюванням нейронів. Було виявлено підгрупу з 98 білків із зворотним ефектом, пов’язаних переважно з циклами синаптичних везикул та скороченням гладких м’язів судин.
Протеомні зміни були пов’язані з клінічним поліпшенням (65 білків для еритеми; 73 — для припливів). Потенційні біомаркери, зокрема OLFML3 (площа під кривою ROC [AUC], 0,87 та IGFBP2 (AUC, 0,80), продемонстрували високу прогностичну цінність щодо прогнозування клінічної відповіді.
https://jamanetwork.com/journals/jamadermatology/article-abstract/2849949
Wang, B., Deng, X., Zhang, Y., Xiao, X., Jian, D., Shi, W., ... & Zhang, Y. (2026). Systemic Proteomic Alterations and Predictive Biomarkers of Paroxetine Response in Refractory Rosacea: A Secondary Analysis of a Randomized Clinical Trial. JAMA dermatology. [PMID: 42307911]
В журналі JAMA Dermatology дослідник Д. Перес та співавтори із США опублікували результати економічного аналізу доцільності перорального прийому нікотинаміду для профілактики базальноклітинної (БКК) та плоскоклітинної карциноми (ПКК).
За даними дослідження, опублікованого в журналі British Journal of Dermatology, застосування топічних кортикостероїдів (ТКС) в цілому як протизапального засобу при різних дерматологічних захворюваннях не пов’язане з виникненням цукрового діабету 2 типу, хоча часте призначення, триваліший сумарний термін застосування та використання препаратів високої потужності пов’язані з підвищеним ризиком.
Попри стрімкий розвиток штучного інтелекту, нове дослідження, опубліковане в JAMA Dermatology, демонструє: досвідчені дерматологи поки що залишаються точнішими за сучасні AI-моделі у діагностиці пухлин шкіри.
